Головні події

...
Унікальні кольорові фото України, зроблені в 1904 році.

Фотограф Сергій Прокудін-Горський (1863-1944) розробив унікальний підхід до фотографування, завдяки якому йому вдалося перетворювати чорно-білі фото в кольорові. Технологія, використовувана Прокудін-Горським на початку минулого століття, досить проста: на фотопластину послідовно робилися три фото: через червоне, зелене і синє скло. Далі негатив вставлявся в спеціальний проектор з трьома об’єктивами, оснащеними червоним, зеленим і синім світлофільтрами, які проектували одне кольорове зображення на екран.Завдяки цьому зараз ми можемо бачити унікальні фото України 1904 року в кольорі. Сьогодні частина негативів Прокудіна-Горського знаходиться в США в колекції Бібліотеки Конгресу. На відміну від популярних зараз “розмальованих” старих фото, знімки Горського були кольоровими від самого початку. І саме тому вони виглядають надзвичайно реалістично – здається, що фото зробили цього тижня. І лише потім розумієш, що знімкам уже близько сотні років! джерело

2019-11-19 10:12:58
...
«Цінне біопаливо та екологічний фільтр»: на Одещині висадили понад 10 га павловнії для подальшого експорту.

В селі Арчепитівка Любашівського району Одеської області успішно розвивається ТОВ «Сінергія–Е», яке було створено задля реалізації соціальних проектів на селі та збільшення робочих місць для населення. Товариство займається досить специфічною діяльністю: вони вирощують 12 га павловнії, розводять середземноморських равликів та експерементують з крапельним зрошенням кукурудзи. Для вибору направлення засновникам довелося відвідувати Китай: там вони переймали ідеї по проектам з соціальним напрямком та їх втіленням в життя. Спочатку вони планували вирощувати полуницю на березі річки, яка протікає через все село. Адже раніше населення досить продуктивно займалося цим видом діяльності. Але завдяки наполегливим пошукам, ідея для проекту була обрана зовсім інша та досить незвичайна. Вони зупинились на вирощуванні павловнії. Що вона з себе представляє? Павловнія – це дерево, що має найшвидший цикл росту, воно вирощується на занедбаних ґрунтах, здатних до ерозії та є дуже легким і міцним. По своїй структурі вона нагадує ясен чи липу, але на 30% легше. Рослина є унікальною: за 6 років досягає висоти від 15 до 20 метрів, діаметр стовбура – 20-30 см. Здатна регенерувати від кореневої системи 4-5 циклів. Температурні режими павловнія витримує від –27 до +45С, в будь-якому віці. Розмножується рослина лише клонуванням в лабораторних умовах, для насадження перевозяться готові саджанці з теплиць, вона не розмножується від насіння або вегетативним способом. До хвороб рослина стійка. 1 га насадження здатний поглинати близько 140 тонн вуглекислого газу, в порівнянні з 1 га соснового лісу, який поглинає лише 13-14 тонн – це дуже значний показник для екології.В перший рік життя рослина потребує інтенсивного поливу після висадки, а це травень-вересень. Норма для поливу – два рази на тиждень не менше 15 літрів води на одну рослину. Перший рік життя для павловнії дуже важливий – в цей час відбувається формування кореневої системи рослини якірного типу, що в зрілому віці може досягати близько 9 м. Після першого року життя павловнії проводять технічний зріз під корінь – це так званий «нульовий» рік. Через два тижні після зрізу рослина випускає нові пагони. З них обирається один найсильніший, а інші видаляються. Після чотирирічного циклу рослина підлягає зрубу та може бути експортована за кордон. Деревина павловнії використовується для виготовлення музичних інструментів, меблів, спортивного інвентарю. Гілки, які залишаються та не підлягають експорту, можуть бути використані як біопаливо для опалення будинків. На використання гілок та кругляку павловнії у представників ТОВ «Сінергія–Е» є своє бачення та плани, в які входить не тільки продаж деревини на експорт. Про них більше детально розповів Олександр Гонцов, один з засновників товариства в рамках заходу, організаторами якого виступив Український проект бізнес-розвитку плодоовочівництва UHBDP. – В наших планах одним з головних пунктів є соціальний проект, який буде значно ефективніше забезпечувати теплом дитячі садки та школи району. 2 кг павловнії замінюють собою 1 л дизельного палива. Будування розпилювальної лінії, що надасть нові робочі місця для жителів села. Зараз павловнією у нас засаджено дві ділянки: одна – 0,5 га, друга – 10 га. Плануємо збільшувати та продовжувати розвивати нові проекти, – розповів Гонцов. – Ці проекти потрібні для того, щоб максимально використати земельні ділянки, які стояли в занедбаному стані, покращити екологічний стан навколишнього середовища. Що таке павловнія? Павловнія – це екологічний фільтр, потужний та швидко зростаючий! Зараз в країні дуже нездорова ситуація з вирубкою лісів, а цей фактор не може не вплинути на екологію. Ціна на газ та електроенергію. Ця рослина допоможе нам вирішити дві проблеми – екологічну та ситуацію з опаленням. Бізнес цей прибутковий, але дуже затяжний. Перші результати підприємство отримує тільки на 4-5 рік, тому не всі в районі погоджувалися на такі ризики. Але однодумці знайшлися та ризикнули. 60% кругляка йде на експорт, а 40% залишається гарної енергоефективної сировини для пелетів і брикетів. Підприємство планує кожного року висаджувати по 12 га павловнії. 6 років працюємо, а потім пожинаємо плоди, – прокоментував голова районної ради. На третій рік цвітіння рослина стає гарним медоносом. Тому товариство планує встановлення пасіки в міжряддях для збору меду. джерело

2019-10-01 11:43:09
...
Українці більше не готові працювати в Польщі за мінімальну ставку, - Rzeczpospolita

Все більше і більше співробітників з України регулярно приїжджають до Саксонії до Польщі, і їхній досвід і фінансові очікування, а також бажання залишатися довше ростуть з досвідом. Майже 55 відсотків Українці, які приїжджають на роботу в Польщу, хотіли б переїхати до нас довше, в тому числі майже кожен третій на постійній основі. Остання група виросла майже вдвічі з минулого року - згідно зі звітом агентства з працевлаштування EWL і дослідженню Східної Європи Варшавського університету, оголошеному в понеділок. Звіт є результатом опитування, який на рубежі квітня і травня цього року. охопило понад 850 економічних мігрантів з України, які прибувають на західний автовокзал у Варшаві. Більшість з них вже мають досвід роботи в Польщі, що впливає як на тривалість їх перебування, так і на фінансові очікування. Вони, однак, ростуть: лише 6 відсотків співробітники з України готові працювати за мінімальною ставкою, яка була прийнята майже 41 відсотком в минулому році Зараз найчастіше вони хочуть заробляти 13-15 злотих без урахування податку на годину, і група тих, хто очікує ставки вище 15 злотих без урахування податку на годину, збільшилася майже до 26%, тобто в три рази в порівнянні з попереднім роком. Більшість мігрантів також очікують додаткових пільг, включаючи безкоштовне проживання (78,5%) і можливість отримання бонусу, а кожен третій розраховує на безкоштовне харчування. У той час як українців залучають в основному більш висока заробітна плата в Польщі, готовність жити в нашій країні визначається більш високою якістю життя і кращими перспективами для дітей. Майже 65 відсотків Респонденти хотіли б, щоб їхні діти навчалися в Польщі, і майже 40% планує привезти свої сім'ї. Однак проблема посвідки на проживання і дозволу на роботу є бар'єром. Спрощення процедури прийому на роботу і скорочення періоду очікування рішень чиновників, крім збільшення мінімальної ставки, є найбільш часто згадуваними постулатами працівників з України, щодо яких Польща повинна все більше конкурувати з іншими країнами сьогодні. В основному з Чехією. З січня 2020 року Німеччина приєднається до конкурсу для українців в більш широкому масштабі. - Це останній момент для зміни процедур, що регулюють більш тривале перебування українців в Польщі, - підкреслює Анджей Коркус, президент EWL, вказуючи на те, що така зміна піде на користь як роботодавцям, так і бюджету. Більш тривала зайнятість означає нижчу вартість впровадження іноземних працівників, які більше дбають про стабільну легальної зайнятості. Більш того, українці, які планують жити в Польщі, краще освічені, ніж всі респонденти: майже кожен третій має вищу освіту. Крім того, вони найчастіше працюють в промисловості, на транспорті і в сфері логістики, а також в будівництві, т. Е В галузях, які серйозно постраждали від нестачі робочої сили.джерело

2019-09-19 09:05:41
...
Фабрика раздора.Часть4.

Центр обратился к гендиректору предприятия Евгению Дырдину с просьбой прокомментировать данную ситуацию. Евгений Михайлович сказал, что госакт у его компании находится на законных основаниях. При этом руководитель сослался на решение Конституционного суда, о котором мы уже упоминали. Поинтересовались мы и мнением народного депутата Максима Дырдина. Как он оценивает итоги приватизации ЧАО «Санта Украина», в результате которой его семья стала основным владельцем предприятия, а также каким образом и когда он стал обладателем 6,4% акций компании? Знает ли, что приобретение его матерью помещения на ул. Михаила Грушевского, 40 у предприятия, где главой правления был и остается его отец, есть ничто иное как конфликт интересов? И, наконец, как кандидат юридических наук, может ли пояснить: насколько законно ЧАО «Санта Украина» пользуется землей совершенно безоплатно, хотя является частным предприятием? Однако нардеп не нашел времени и возможности ответить на наши вопросы. Судите сами, насколько последовательным в своих обещаниях и действиях может быть народный избранник. Его биография стала иллюстрацией глобальных процессов, происходивших в нашей стране в лихие 90-е. Процессов, которые разделили людей на богатых и бедных, на тех, кто прочно обосновался во власти, и тех, кто навсегда оказался «внизу». Он был среди наиболее «сообразительных» и «расторопных», успевших прибрать к рукам народное достояние, пользуясь незнанием людей и не думая их просвещать. И привели страну к тому, «що маємо». Неужели сейчас, назвавшись «депутатами» или «слугами народа», они вдруг переродятся и станут рубить сук, на котором сидят? Как думаете, возможно такое? Закрытые акционерные общества в Украине массово начали появляться с началом приватизации государственных предприятий их коллективами через аренду. Началась эта кампания во времена пребывания на посту премьер-министра Леонида Кучмы (Президентом тогда был Л. Кравчук). Кучма получил чрезвычайные полномочия в экономической сфере и выдавал декреты по упорядочиванию социально-экономических вопросов, которые имели силу законов. На основании такого декрета и развернулась приватизация через аренду. Механизм ее заключался в том, что все граждане Украины получали приватизационные сертификаты. Затем на многих государственных предприятиях создавались собранием закрытые акционерные общества в составе членов трудового коллектива и их семей. Закрытое акционерное общество отличается тем, что новые члены в его состав могли приниматься только единогласным голосованием всех членов общества. Сейчас создание закрытых акционерных обществ запрещено, эта практика была прекращена еще во второй половине 1990-х гг. Закрытое акционерное общество заключало с государством в лице Фонда госимущества соглашение об аренде предприятия с правом его выкупа. Выкуп осуществлялся за счет доходов предприятия. Руководителями этих закрытых акционерных обществ становились, в основном, бывшие директора этих предприятий. Они получали значительно большую долю в уставном капитале чем другие акционеры. Первым приватизированным таким образом предприятием был пивзавод «Оболонь» в Киеве. Это был едва ли не самый честный пример такой приватизации. В основном, прибыльные предприятия, приватизированные через аренду, или которые имели ценную недвижимость становились в конце 1990-х - начале 2000-х добычей рейдеров или продавались и средства делились между акционерами (львиная доля доставалась директорам). В основном такие предприятия оказались нежизнеспособными в условиях рынка и конкуренции. Однако, многие из них трансформировались в открытые акционерные общества, что обуславливалось необходимостью привлекать инвестиции ради выживания в условиях жесткой конкуренции. Сейчас же такие предприятия являются скорее рудиментами эпохи первоначального накопления капитала. Скорее всего, они «вымрут», как динозавры.

2019-09-11 11:33:14
...
Фабрика раздора.Часть3.

Евгений Михайлович безапелляционно заявил, что «копать» тут нечего: ничего нарушено не было. – Решение о продаже жене недвижимости принимало правление предприятия, – сказал он. Учитывая, что правление состояло из людей, которые работали на предприятии, а значит, были подчиненными Евгения Дырдина, несложно догадаться, как проходило утверждение данного решения. Дырдин-старший не уточнял, за сколько были куплены эти помещения. Но, как пояснил эксперт Руслан Соболь, обычно в таких случаях продажа осуществляется по низкой остаточной стоимости, что далеко не отражает действительную рыночную цену. Расспросив местных жителей, журналисты Центра узнали, что в одном из магазинов долгое время продавалась продукция компании «Санта Украина», поэтому все думали, что это магазин предприятия. О том, что соседняя с магазином пиццерия принадлежит семье Дырдиных, также практически никто не знал. Нынешним летом предприятие общественного питания недолго было закрыто: в нем работал избирательный штаб ... кандидата в нардепы Максима Дырдина. Об этом автору также поведали жители Первомайска. «Оптимизация» расходов по-дырдински Не менее интересная ситуация сложилась у ЧАО «Санта Украина» с земельным участком, на котором расположено предприятие. Его площадь составляет 2,07 га. В 1994 году предприятие получило госакт на право постоянного пользования этим земельным участком, что позволяло не платить за аренду земли. Но в 2001 году вступил в силу Земельный кодекс, и с тех пор право на постоянное и бесплатное пользование землей имеют только предприятия государственной или коммунальной формы собственности. Выходит, что предприятие должно было отказаться от акта или местная власть – через суд аннулировать документ. На запрос Центра в Первомайский горсовет, планирует ли местная власть обращаться в суд и аннулировать госакт на землю ЧАО «Санта Украина», пришел ответ, что оснований для обращений в суд нет. Секретарь горсовета Сергей Бондарчук, подписавший документ, пояснил, что еще в 2005 году пункт, согласно которому госакт на право постоянного пользования землей мог быть только у предприятий государственной или коммунальной формы собственности, Конституционный суд признал не соответствующим Основному закону. Соответственно, и обращаться в суд, по мнению представителя местной власти, не имеет смысла. Но, возможно, на самом деле причина снисходительности местной власти к предприятию «Санта Украина» совершенно другая. Ведь Евгений Дырдин уже много лет является активным местным политиком. Несколько раз был депутатом областного совета, дважды – Первомайского городского, всякий раз представляя политическую силу, находящуюся у власти. Последние годы он активный член фракции БПП в городском совете. При этом не все юристы согласны с данной позицией Первомайского горсовета. Адвокат Павел Калашников, который на протяжении многих лет специализируется на судебных делах по земельным вопросам, считает, что с мнением городской власти можно поспорить. – Несмотря на решение Конституционного суда, органы местной власти или налоговая инспекция должны обращаться в суд с иском об аннулировании госакта на землю. Тем более, что уже есть прецеденты положительного решения этого вопроса. Так, например, произошло в процессе против Николаевского глиноземного завода. Тогда по обращению налоговой Служба безопасности Украины потребовала урегулировать вопрос об изъятии земли под причальными стенками или переоформлении ее. Там тоже был госакт на право постоянного пользования землей, но суд вынес решение в пользу государства. Документ аннулировали, заставив предприятие платить за аренду земли, – поясняет юрист. Согласен с этим и депутат Первомайского горсовета Василий Гниденко. – Несколько лет назад я подавал запросы в налоговую службу по поводу того, сколько предприятия города платят за аренду земли, и с удивлением узнал, что ЧАО «Санта Украина» за аренду земли в казну ничего не перечисляет! Но тут логика проста: частное предприятие, которое пользуется городской землей, должно за это платить. Так, как это делают другие предприятия города, – убежден депутат и экс-мэр Первомайска в конце 90-х годов. Центр задался вопросом: скольких средств лишился бюджет Первомайска? Ответ нашелся в финансовом аудите бюджета Первомайского горсовета за последние три с половиной года. Ревизоры Южного офиса Госаудитслужбы, проводя проверку в 2018 году, выявили земельный участок площадью 1,84 га, которым пользуется предприниматель, не уплачивая ни копейки. У него даже договора аренды нет, и местную власть это почему-то устраивает. По подсчетам аудиторов, в законном порядке только за два с половиной года этот руководитель уплатил бы в бюджет 562 тыс. грн! Соответственно, за десятки лет плата за пользование общественной землей была бы в разы больше.

2019-09-11 11:29:44
...
Фабрика раздора. Часть2.

Центр поинтересовался у гендиректора и главы правления ЧАО «Санта Украина» Евгения Дырдина, как получилось так, что в распоряжении его семьи оказалось наибольшее количество акций? Евгений Михайлович пояснил это «умением хорошо работать». – Была такая ситуация, и я акции выкупил у людей, которые захотели их продать. Я их не украл, я их выкупил, – рассказал он. Добавил, что его жена, дочь и сын – все работали на предприятии, поэтому тоже по праву владеют акциями. Для кого – бумажка, а кому – капитал Не все в Первомайске считают, что приватизация швейной фабрики прошла честно. Так, пенсионерка Тамара Абубакирова, проработавшая на фабрике 16 лет, говорит, что после ухода с предприятия не собиралась продавать акции. – У меня был небольшой пакет – где-то 290 акций, которые я планировала оставить внучке. Но Евгений Дырдин настойчиво уговаривал меня продать их, пообещав, что если я соглашусь, предприятие оплатит девочке учебу в Киеве. А потом она, мол, вернется и будет работать на предприятии. На такое условие я согласилась. Но когда пришло время внучке поступать и мы пошли к Евгению Михайловичу, об обещании он даже не вспомнил, – рассказывает женщина. Истории о том, как у акционеров предприятия выкупались их акции, до сих пор гуляют по городу. В основном люди обижены тем, что ценные бумаги им настоятельно предлагали недорого продать. Но говорить об этом вслух, называть фамилии, даты и факты никто не хочет. В 2016 году на заседании депутатской комиссии Первомайского горсовета председатель общественной организации «Орлик Миколаївщини» Владимир Питомец обвинил Дырдина-старшего в том, что тот «украл швейную фабрику у общины Первомайска». Евгений Дырдин подал на Питомца иск в суд о защите чести и достоинства. Интересы Дырдина в суде защищал сын Максим. Общественник просил суд приобщить к делу факты, которые, по его мнению, могли свидетельствовать о нарушениях, допущенных во время разгосударствления предприятия, но судья не стал этого делать. – Суд интересовало только то, говорил я эту фразу или нет. В итоге меня признали виновным, – вспоминает Владимир Питомец. Впрочем, он и сегодня не считает спор окончательно решенным. Комментируя те события в Первомайске, глава общественного союза «Ассоциация собственников малого и среднего бизнеса» Руслан Соболь отмечает, что подобным образом приватизация происходила по всей стране. – То, как проходило разгосударствление предприятия в Первомайске, было, к сожалению, общепринятой практикой в Украине в 90-х и начале 2000-х. Как правило, акции выкупались руководством предприятия за копейки, иногда переходили бесплатно. Было немного случаев, когда коллективная собственность на предприятии реально сохранялась и менеджмент соблюдал интересы трудового коллектива. В Тернопольской области, к примеру, есть одно предприятие, на котором коллектив сохранил контроль над деятельностью до сегодняшнего дня. Но это – исключение из правила, – поясняет Руслан. По мнению эксперта, так происходило из-за финансовой неосведомленности рядовых украинцев. – Люди, продавая акции или приватизационные сертификаты за копейки, не осознавали, что это не просто бумажка, а часть имущества предприятия, где они работали. Порой всю жизнь. Поэтому и меняли их на живые деньги. Да, их немного, но они настоящие, их потрогать можно. А это что – бумажка! «Продвинутые» дельцы воспользовались этим незнанием и сейчас являются собственниками больших предприятий, – пояснил Руслан Соболь. Не упускать то, что рядом Изучив декларацию отца нардепа, корреспонденты Центра узнали, что наибольший доход Дырдины получают не от ЧАО «Санта Украина» в виде зарплат и дивидендов, а от предпринимательской деятельности. Мы поинтересовались их семейным бизнесом и оказалось, что они владеют двумя магазинами и пиццерией в Первомайске по одному адресу – улица Михаила Грушевского, 40. Оказалось, что это пятиэтажное здание, когда-то было общежитием швейной фабрики. В реестре недвижимости Центр нашел информацию, что помещения общей площадью больше 400 кв. м в июне 2008 года прибрела мать нардепа – Валентина Дырдина. На то время общежитие еще находилось на балансе у ЧАО «Санта Украина». Нас заинтересовало, состоялся ли аукцион? И как же конфликт интересов – ведь ее муж в то время возглавлял правление предприятия?

2019-09-11 11:25:34
...
Фабрика раздора Часть1.

Ярослав Чепурной, Центр журналистских расследований Идя на выборы от партии «Слуга народа» по 132-му избирательному округу, Максим Дырдин обещал не просто изменить политическую систему, а «вырвать ее с корнем». А как поднялся «наверх» сам нардеп? Какими принципами руководствовался и как достиг благосостояния? И так ли уж серьезно намерен ломать все то, что помогло ему стать процветающим и всесильным? Этому посвящено очередное расследование Центра. Смотрите, кто пришел! Победа на 132-м избирательном округе Николаевской области кандидата от партии «Слуга народа» Максима Дырдина стала для местного политикума настоящей сенсацией. Шутка ли: малоизвестный в Первомайске киевский адвокат легко обошел таких политических «тяжеловесов», как нардепы Аркадий Корнацкий и Вадим Подберезняк, вице-мэр города Александр Кукуруза, а также заместитель главы Николаевской ОГА Александр Кушнир, пытавшийся накануне выборов задобрить избирателей щедрым бюджетным финансированием. Каков же он, новый представитель Николаевской области в парламенте? Чем известен? Как шел к политическому олимпу? Центр решил присмотреться внимательнее к победителю – Максиму Дырдину и его семье, чтобы разобраться: не расходятся ли его правильные слова с реальными делами? И чего стоит ждать от его депутатской деятельности? Из биографии, которую сам 37-летний нардеп опубликовал на своей странице в ФБ, известно, что родился он на Николаевщине, в Первомайске. В 2005 году Максим Евгеньевич закончил Академию налоговой службы в Ирпене Киевской области по специальности «правоведение», где и остался работать. В альма-матер в 2011 году Дырдин защитил кандидатскую диссертацию, а в 2013 году получил звание «доцент». С 2009 года занимался адвокатской практикой. В реестре судебных решений журналисты Центра разыскали сведения о том, что Максим Дырдин по совместительству занимал должность заместителя директора в компании «Юридическая фирма Си. Ти. Ар.», которую до 19 августа 2019 года возглавляла Ирина Дырдина (по-видимому, жена нардепа). Об этом факте в автобиографии Дырдин почему-то скромно умолчал. Основным местом работы он указал частное акционерное общество (ЧАО) «Санта Украина», где с декабря 2016 года и до избрания в парламент был главным советником отца – генерального директора и главы правления Евгения Дырдина.На ФБ-страничке самого депутата расследователи нашли много лестных отзывов в его адрес, как о человеке умном, порядочном и настоящем профессионале своего дела. Но есть и комментарии о том, что своим взлетом он обязан отцу – известному в Первомайске промышленнику и политику. Как народное становится приватным ЧАО «Санта Украина», где еще недавно трудился Максим Дырдин, – знаковое предприятие для города, расположенного на слиянии рек Синюхи и Южного Буга. Когда-то это была швейная фабрика, на которой работало больше тысячи человек. У предприятия была развитая социальная инфраструктура – детские сады и общежитие. После обретения Украиной независимости фабрика одна из первых предприятий в городе и области была приватизирована. По словам Ирины Сычевой, работавшей в начале 90-х на предприятии экономистом и стоявшей у истоков разгосударствления, моделью приватизации избрали схему реорганизации одной из московских швейных фабрик. По этому пути пошли и в Первомайске, преобразовав фабрику в закрытое акционерное общество. – Тогда акционерами предприятия стали более семисот членов трудового коллектива, – вспоминает Сычева. Наша собеседница уточнила, что акции между сотрудниками распределили, исходя из стажа работы каждого, оклада и должности. Соответственно, акционные пакеты были у всех разные. На сегодняшний день из более, чем семисот акционеров держателями акций осталось всего 59 физических лиц и одно юридическое – киевское ООО «Гротекс». За последние двадцать лет большая часть акций оказалась у членов семьи Дырдиных. В совокупности Максим Дырдин, его отец Евгений, мать и сестра Оксана владеют пакетом более чем в 72%. Еще чуть более 10% принадлежит фирме «Гротекс», а остальные 17% распределены небольшими пакетами между 55-ю акционерами.

2019-09-11 11:20:19
...
Как выглядит в Николаеве,разграбленный кинотеатр «Искра» после двенадцати лет простоя

Кинотеатр «Искра» несколько раз оправдывал свое название, «зажигаясь» снова и снова. Его закрывали, на его месте была баптистская церковь, затем снова открывали и опять закрывали. В итоге, его отдали в руки филармонии, но восстановлением никто заниматься не стал. Сейчас вокруг кинотеатра снова возник шум – охраны нет и люди постепенно выносят оттуда все, что можно реализовать. Кинотеатр впервые открыл свои двери в 1976 году, поразив тогда горожан масштабами и современным по тем меркам оборудованием. Также людей привлекало и его местоположение – рядом с парком и рекой. Во время перестройки «Искра» начала постепенно увядать – людям было не до кино, кроме того активно развивалась индустрия пиратского кино, что на корню уничтожило прибыльность кинотеатра. «Искра» закрылась аж до 1996 года. Тогда ей заинтересовалась церковь «Возрождение», которую прежде всего привлек зал на 600 человек. Позже, когда на месте «Искры» решили снова открыть кинотеатр, возник конфликт, в итоге которого церкви выделили участок в парке неподалеку. В 2004 году кинотеатр обновили, зал увеличили на 200 мест, установили новый экран и звуковую систему. Однако, ему не было суждено прожить и пять лет – в 2007 году его снова закрыли, так как прибыли он не приносил. В 2012 году здание передали Николаевской областной филармонии, у которых не было постоянного помещения. Однако, в областном бюджете не нашлось денег на реставрацию, и «Искра» застыла до сегодняшних дней. Некоторое время назад начались разговоры о том, что здание необходимо передать в городскую собственность. Николаевский адвокат Евгений Павлович обнаружил, что фасад кинотеатра кто-то разбирает и выносит из помещения профнастил. Как объяснил начальник управления культуры, национальностей и религий Николаевской ОГА Михаил Димитров , здание не охраняется. По его словам, платить охранной фирме должна филармония, но ей для этого облсовет денег не выделил. Из-за этого кинотеатр, который и так находился в разрушенном состоянии, начал страдать от рук вандалов куда активнее. Отметим, что депутат облсовета Александр Бондарь заявил, что по его мнению, «Искру» умышленно довели до упадка, чтобы продать подешевле. Войти в кинотеатр после более, чем десяти лет запустения него можно буквально с любой стороны, так как все двери открыты, и единственное что может сдержать посетителей – это хлипкие засовы, которые никак не способны препятствовать входу. На фасаде разбито множество окон, в холле в кучи свален мусор, с крыши обваливается штукатурка и кров. Стены и стекла (которые еще не разбиты) расписаны надписями по типу «Мила, я тебя люблю»,«Никита лох» и так далее. К слову, в этот же день в здание бывшего кинотеатра должна была наведаться комиссия из ОГА, однако, выездное совещание так и не состоялось.Внутри, в кассе лежат кем-то аккуратно нарубленные дрова, в соседнем помещении стоит стол и кресло, на столе две чашки, а на кресле лежат пульки из игрушечного пистолета. По словам жителя, зашедшего в «Искру», буквально прошлой ночью в этой комнате «тусили» подростки. Частенько у входа в бывший кинотеатр собирались подростки и развлекались, бросая друг в друга выломанные куски порога. Сам зал, где раньше показывали фильмы, весь в дырах, а кресел и экрана давно нет. На стенах мелом написано «НКВД» и «Был здесь». Вторая надпись довольно символична и выглядит, как молчаливое напоминание от самого кинотеатра, что он некогда существовал. На одном из верхних рядов лежит артефакт времен нахождения там «Возрождения» – разбитая статуя Иисуса. С холла можно спуститься в подвал, где раньше находились уборные и лестница в кинооператорскую комнату. Под лестницей лежат буквы, из которых на фасаде составлялось название «Искра». В кинооператорской по полу разбросана пленка с каким-то фильмом. Впрочем, пленку можно найти чуть ли не в любой точке «Искры» – она свисает между лестничными пролетами, лежит разбросанной по полу холла на третьем этаже. Также в некоторых комнатах, помимо чьих-то оставленных штанов и ботинок можно найти листовки с рекламой фильма «Столкновение», датируемые 2006 годом. Что будет дальше с «Искрой» – пока непонятно. Кто-то ратует за восстановление там кинотеатра, тогда как другие желают на его месте видеть что-то другое. Тем не менее, понятно одно – если оставить ситуацию без присмотра, то вскоре восстанавливать будет попросту нечего.

2019-05-14 08:16:06
...
Ансамбль "Райдуга".

Творча характеристика на народний вокальний ансамбль «Райдуга» Палацу культури «Фрегат» м. Первомайська Керівник народного ансамблю «Райдуга» Карабуза О.П. Жіночий вокальний ансамбль «Райдуга» був створений у квітні 1983 року на заводі «Фрегат». Колектив швидко завоював прихильність глядачів своєю творчістю. З роками склад ансамблю змінювався, але залишалась незмінною культура співу, гарний репертуар, який постійно ускладнювався. Любов до пісні об’єднала в творчу сім'ю жінок різних професій та уподобань. У 1997 році вокальному ансамблю було присвоєно звання «народний», яке достойно підтверджував кожні три роки. Колектив наполегливо працює та збагачує свій репертуар новими та цікавими піснями. Щоб торкатися душі людей у різні життєві моменти, необхідно слухати і знати різноманітні пісні, тому в репертуарі колективу класичні, народні, естрадні твори різні за характером. За роки існування ансамбль «Райдуга» брав участь у багатьох заходах, святкових програмах, концертах, конкурсах. Має декілька комплектів гарних сценічних костюмів. За період з минулого підтвердження звання «народний» (2016 р.) колектив плідно працював, примножуючи репертуар та вдосконалюючи свою виконавську майстерність. Ансамбль брав участь у багатьох міських заходах, присвячених Дню Конституції, Незалежності, 9 Травня, 8 Березня, Дню міста, святкових програмах вшанування працівників різних професій, Новорічних концертах та ін. Вокальний ансамбль «Райдуга» був почесним гостем V та VI регіонального фестивалю «Пісенна моя Україна», став лауреатом II та III Всеукраїнського багатожанрового фестивалю мистецтв «Лиманські зорі», посів II місце в обласному конкурсі вокальних колективів та солістів-вокалістів «Діапазон». У 2018 році народний вокальний ансамбль «Райдуга» відсвяткував свій 35-річний ювілей, на який прийшло багато прихильників. Учасниці колективу почули в свою адресу дуже багато схвальних слів і прохання продовжувати свою творчу роботу, яка дуже потрібна глядачам. Ансамбль виступає у складі 7 учасниць, але також практикує співпрацю з учнями школи мистецтв, де викладає Карабуза Л.М. Глядачам дуже подобаються такі виступи. Діти у захваті від співу з дорослими та досвідченими співачками. Учасниці ансамблю завжди відгукуються на пропозиції взяти участь у різноманітних концертних заходах, а якщо є фінансова можливість, їздять на конкурси та фестивалі. Любов до пісні згуртувала колектив, зробивши його однією сім'єю. За 35 років діяльності колективу визначились цілі, напрямки розвитку, стиль. Встановлено планку, яку керівник постійно підвищує, а учасниці підтримують всі новації, разом долаючи труднощі. Девіз колективу: «Щаслива та людина, яка співає». У квітні за рішенням атестаційної комісії народному вокальному ансамблю "Райдуга" підтверджено звання «народний». Після прослуховування та оголошення його результатів нашому колективу внесли пропозицію щодо прийняття участі у Всеукраїнському фестивалі-конкурсі пісенної творчості "Пісенний драйв" та наголосили, що з нашим рівнем та професіоналізмом, колектив може достойно представити наше місто на всеукраїнському рівні. Вказаний фестиваль-конкурс буде проходити 20 червня – 23 червня, курорт «Очаків» (Миколаївська область, м. Очаків). Ми дуже хочемо прийняти участь у конкурсі, однак через брак коштів не маємо такої можливості. Адже колектив не є прибутковою організацією. Звертаємося до наших шановних депутатів та підприємців та просимо, за можливості, допомогти народному вокальному ансамблю Райдуга у вигляді спонсорської допомоги.

2019-05-11 08:05:44
...
У Миколаєві в режимі онлайн можна стежити за «Розумною зупинкою»

У Центральному районі завдяки реалізації проекту Громадської бюджету «Облаштування Літературного скверу і розумною зупинки» городяни мають можливість не тільки використовувати блага оновленого скверу, а й стежити в режимі onlinе за функціонуванням Розумній зупинки. Про це повідомляє Адміністрація Центрального району.

2019-05-07 10:35:08
...
До 100-річчя утворення міста Первомайська.( Частина 2.)

На початку ХХ ст. унаслідок українських національно-визвольних змагань та революції більшовиків відбулися кардинальні суспільно-політичні зміни. Піддаючись загальнодержавним подіям, у березні 1917 р. у Голті, Ольвіополі, Богополі виникли комітети Тимчасового уряду й діяли осередки, що представляли Українську Центральну Раду. Також були обрані місцеві ради робітничих і селянських депутатів. У грудні 1917 р. відбулася об’єднана нарада представників Голтянської, Ольвіопольської і Богопольської Рад робітничих і селянських депутатів, профспілкових організацій і полкового комітету розквартированого 17-го піхотного полку. Результатом стало створення одного радянського органу для трьох населених пунктів – Голтянського військово-революційного комітету. Утверджувати владу Рад було значно простіше в одному населеному пункті, ніж у трьох, які до того ж належали до різних повітів та губерній. Тому об’єднання поселень в одне місто було раціональним політичним рішенням. Окрім того, революція - це не лише соціально-економічні, а й ментальні зміни. Назви населених пунктів Голта, Ольвіополь, Богополь відображали історію попередніх епох, зберігали культурні традиції мешканців. Для встановлення радянського ладу необхідно було відмовитися від культурних зв’язків із минулим. Більшовики організували єдиний оргкомітет, який готував матеріали для ЦВК щодо питань об’єднання. Оскільки не було одностайності, голова Голтянського ревкому С. Правдівцев запропонував винести питання на обговорення громади. Було вирішено скликати мітинг на 1 травня. Мітинг 1 травня 1919 р. відкрив голова Ольвіопольського ревкому І. Рухлін. Із промовою про об’єднання Ольвіополя, Богополя та Голти в одне місто виступив Т. Гуляницький, який публічно запропонував назвати новоутворене місто Первомайськ на честь Дня солідарності трудящих. Я. Мельник ініціював розміщення міського об’єднаного ревкому в Ольвіополі. У більшості робіт із історії міста написано, що мітинг пройшов вдало і всі підтримали пропозицію про об’єднання. Однак, у спогадах учасниці мітингу, члена об’єднаного оргкомітету Т. Чоклер, що опубліковані на шпальтах «Прибузького комунару» за 1959 рік, зазначається: «Ми добилися того, що 1 Травня всі організації і профспілки вивели свої сили на мітинг в Ольвіополь. Там оргкомітет поставив питання про те, що для зміцнення радянської влади, а також з економічних міркувань необхідно створити єдиний орган управління, тобто об’єднати три населені пункти в одне місто, і запропонував назвати його в честь Першого Травня Первомайськ. Але місцева контрреволюція, буржуазно-гендлярський елемент і куркульня повстали проти цієї пропозиції, і наша спроба заручитися згодою народу не вдалась». Якщо відкинути політичну заангажованість, то виходить, що представники інших політичних сил, підприємці, торговці і заможні селяни не підтримали ідею про об’єднання. Незважаючи на першу невдачу, оргкомітет продовжував наполегливо добиватися об’єднання міста. Т. Чоклер доручили скласти доповідну записку українському урядові, де вона мала викласти політичну, економічну і етнографічну суть питання. З цими матеріалами більшовики їздили в Одесу і в Харків, де зустрічалися із головою ВУЦВК Г. Петровським. Г. Петровський приїхав у Голту на зустріч із жителями 5 липня 1919 р., і у Залізничному саду виступив з промовою про необхідність швидкої відбудови економіки. Вже 6 липня 1919 р. він провів спільне засідання виконкомів Богополя, Ольвіополя і Голти, на якому головував. Ревкоми розглянули питання про об’єднання трьох населених пунктів в одне місто Первомайськ. Президія Українського Центрального Виконавчого комітету 26 липня 1919 р. схвалила рішення про утворення повітового міста Первомайська, підпорядкувавши його Одеському губвиконкому. Так з 1919 року розпочалася 100-річна історія сучасного міста Первомайська. Завідувач Первомайського краєзнавчого музею, кандидат історичних наук, член Національної спілки краєзнавців України Оксана Дорошенко

2019-05-07 09:43:17
...
До 100-річчя утворення міста Первомайська.( Частина 1.)

Від Орлика до Первомайська: факти та події 1676-1919 років (до 100-річчя утворення міста Первомайська) У 2019 році відзначаємо 100-річчя утворення міста Первомайська. Відомо, що у 1676 р. за наказом гетьмана І. Самойловича козак С. Підстрельний знайшов у гирлі р. Синюхи зручне місце для розташування укріплення, яке отримало назву Орлик (від назви урочища Орелі, або ж на честь птаха - орла). У 1743 р. управління західною частиною запорозьких земель було доручено миргородському полковнику В. Капністу. Під його керівництвом і за допомоги французького інженера Д. де Боскета у слободі Орлик було споруджено шестибастіонний Орликівський шанець, що підпорядковувався фортеці Святої Єлизавети. Слобода Орлик чи Орел (під такою назвою вона фігурувала в офіційних документах) заселялася переважно українцями, в тому числі - вихідцями з Правобережжя. Російські урядовці звернули увагу на вигідне розташування Орлика, якому у 1760-х рр. були надані пільги для розвитку зовнішньої торгівлі й ремесел. У 1760 р. в Орлику збудували православну церкву Святої Варвари. Такий стан речей підтверджує, що Орлик у XVIII ст. був військовим, торгівельним і духовним осередком Південного краю. На іншому березі Південного Бугу у 50-х рр. XVIII ст. виникає хутір українських селян-переселенців, із якого у 1762 р. була заснована слобода Голта. Назва «олта» - тлумачиться як низовина, «заболочена місцевість». Кримський хан Крим-Гірей і останній гетьман так званої «Ханської України» Якуб-Ага були зацікавлені, щоб слобода якнайшвидше заселялася втікачами-українцями, молдованами, вірменами, євреями, що сприяло швидкому залюдненню місцевості.Навпроти Орлика, ще у XVI столітті утворилось поселення Богополь (або Бугополь). У 1750 р. поляки збудували в ньому укріплення та карантинну заставу. Богополь традиційно належав поміщикам Потоцьким. Він фігурує у документах у статусі містечка. Населення його (так само як і слободи Голта) відрізнялося етнічною строкатістю: євреї, поляки, росіяни, молдовани, українці, греки. У 1768 р. Голта зазнала нападу українських повстанців, що викликало невдоволення турецького уряду, згодом розпочалася російсько-турецька війна 1768-1774 рр. У січні-лютому 1769 р. військо татарського хана Крим-Гірея здійснило набіг на Новоросійську губернію та землі запорожців (цей похід увійшов в історію як останній набіг кримських татар на Україну). Тоді ж війська хана поруйнували і спустошили Орлик. У 1770 р. до Орлика прибули головні сили другої російської армії П. Паніна, і було розпочато відновлення укріплення, яке отримало назву Катериненський ретраншемент, чи Катериненський шанець.Із 1781 року Катериненський шанець у царських указах вперше був названий спочатку Овлеополем, а потім Ольвіополем. У 1784 р. в Ольвіополі відкрили Поштамт для дипломатичного спілкування із урядами сусідніх державою. Це є свідченням, що Ольвіополь був важливою адміністративною одиницею. Водночас планувалося зробити Ольвіополь повітовим центром. Однак, за пропозицією Г. Потьомкіна, центр повіту перемістили до Новомиргорода. За Ясським миром 1791 р. Голта, як і всі землі до Дністра, перейшли під владу Російської імперії. Катеринославський губернатор В. Каховський, надавав Голті особливого значення, розглядаючи її як один із повітових центрів краю. Разом із тим, на початку 1790-х рр. відкрилися нові можливості для розвитку міжнародного транзиту через митницю Ольвіополя. Однак, після другого розподілу Речі Посполитої у 1793 р. під владу Російської імперії перейшла Правобережна Україна (в тому числі і Богополь), кордон опинився далеко від Ольвіополя, і митницю ліквідували. Згідно з указом Катерини ІІ 1795 р. Богополь, Ольвіополь та Голта об’єднувалися у складі однієї губернії (Вознесенської), Богополь ставав повітовим центром. Проте, вже у 1796 р. відповідно до указу Павла І Богополь було передано до Подільської губернії. Богополь став містечком Балтського повіту, а Голту з Ольвіополем віднесли - до Новоросійської губернії, у складі якої Ольвіополь у 1799 р. отримав статус повітового центру.У 1829 р. Ольвіополь і Голта увійшли до складу четвертого Бузького уланського полку як військові поселення. Після ліквідації військових поселень Ольвіополь отримав статус міста, що адміністративно належало до Єлизаветградського повіту Херсонської губернії. Голта була казенним селом Ананьївського повіту Херсонської губернії. Богополь - містечком Балтського повіту Подільської губернії. Протягом ХІХ ст. всі три населені пункти розвивались окремо, водночас, мали міцні соціально-економічні і культурні зв’язки.

2019-05-07 09:37:37
...
Легенда про річку Бог.

Багато століть тому спускався Господь Бог на землю, щоб оглянути свої володіння та побачити, як люди господарюють, як живуть, як працюють, як веселяться, як Його шанують. Та не хотів Батько наш Небесний, щоб люди Його впізнали, а тому прийняв облік простого смертного і помандрував Землею. Довгим і важким був той шлях, але не труднощі лякали Бога, а те, що Він побачив: злість, жадібність, чвари, насилля, війни, море крові, ріки сліз і т. ін. Засмутився Творець наш. Сів на камінь і заплакав. А із сліз тих утворилась річечка, яку Ангели так і нарекли – Бог. Та не просто назвали, а ще й заповіли всім людям шанувати цю річку, бо то сльози Божі. Хто хоч раз зануриться в цю воду, той очиститься від зла і буде нести людям світло сонце і добро!!! Річка з кожним днем ставала ширшою і глибшою, кращою і бурхливішою. Ангели час від часу спускались до Божого творіння, прикрашали річку гарними каміннями, різноманітними водоростями, унікальними рибами, невеличкими острівцями для закоханих, які мали тут, на берегах ріки, оселятись. Зазеленіли буйними та пахучими травами луки, зашуміли молодими вітами деревця. Одного разу забрели на берег мальовничого Бугу двоє молодих закоханих. Вони втікали від чужинців-загарбників, які знищили і їхнє житло і їх родину. Зробивши кілька ковтків бузької води, вони зрозуміли, що мають залишитися жити саме тут, серед цієї незвичайної краси, серед сотень качок, які вітали пару нових сусідів лагідними дарунками. Кожен птах дарував із себе пір’їнку для тепла і перини. Він і Вона подякували щедрим господарям цього краю. Збудували собі будиночок, в якому дуже швидко народжувались дітки. І одразу почали зявлятись поселення за поселенням . Так на березі Бугу з’явилась перша сім’я, велика і дружна – сім’я божичів. Їм було добре, так спокійно і весело, що вони хотіли цим почуттям поділитися з іншими людьми. Лебедям до лапок прив’язали вони висушені очеретинки, на яких вишкрябали запрошення всім бажаючим завітати до них в гості. Їжі було вдосталь: і риба, і птиця, і родючі землі, сади і все, чого душа бажає. Вісточка швидко розлетілась по світу. З різних країв і з різних причин до божичів почали сходитись люди зі своєю худобою, з ужитками, з різними зернами, насіннями, саджанцями. Завирувало і загуло життя над Бугом-рікою. Люди пили чарівну воду, мали Бога в серці, трудились, веселились, творили лише добро. Міст побільшало, стало просторо і світло.. Так щира подяка Богові за природній дар (родючі землі, повноводну ріку), велике бажання жити саме на схилах Бугу, робота по очищенню території від хащів, — зробили диво. Люди з різними мовами спілкування, з різними культурами, з різними історіями стали мирно жити та працювати пліч-о-пліч на протязі сотень років. Так добре і весело було хащуватцям, всього в них було вдосталь. Вони любили, пишались і доглядали свою дорогу річку, яка напувала їх чарівною водою та годувала. Але знайшлись злі і заздрісливі люди, які почали потроху вливати яд в Буг. Вода перестала бути чистою і питною; велика частина риби, раків, молюсків загинули; водорості та очерета потьмяніли і зникли; птиці залишили цей край; розлетілись по світу. Дуже шкода, що на сьогоднішній день, люди забули про те, для чого нам дарована така природна перлина, як Буг. Мабуть Ангели дивляться на те, як люди перестали шанувати їхню працю, почали знущатись із річки, бруднити її, отруювати землі та джерела – і гірко плачуть на небесах. Так хочеться вірити, що люди схаменуться і повернуться лицем до річки Бог.Джерело

2019-04-17 15:01:37
...
25 років як ухвалено рішення про створення регіонального ландшафтного парку “Гранітно-степове Побужжя”.

Ніч відлетіла у заріччя вороном. Стара Мигія — й нині — як колись... І пахне хлібом степ, що в безвік мріє. І бджоли носять мед тисячоліть. І слово рідне на вустах тепліє... Не змовч — нехай ридає, хай сурмить. В. Бойченко. Над Бугом : [уривок] Таращук С. Гранітно-степове Побужжя / С. Таращук, О. Деркач. — Миколаїв, 2005. — 11 с. У 1994 році Миколаївською обласною радою ухвалено рішення про створення регіонального ландшафтного парку “Гранітно-степове Побужжя”. Там, де Південний Буг, пробиваючи дорогу серед залишків прадавніх архейських гір, лине до Причорноморської низовини, на півночі Миколаївської області, біля села Мигія, розкинулась чарівна земля. Земля великої краси, унікальної природи, історичних святинь українського народу. Земля на ім'я Гранітно-степове Побужжя. Круті кам'янисті береги річки, порожисте русло з водограями та островами, могутні гранітні скелі, численні гроти, водоспади — все це надає місцевості надзвичайно мальовничого вигляду. Гранітно-степове Побужжя — одна з найдавніших ділянок суші Євразії, яка не поринала в морські глибини вже протягом 60-ти мільйонів років та відігравала роль одного із центрів видоутворення Причорномор'я. Звідси і значна кількість унікальних об'єктів живої природи. Зелена ящірка найбільша і, безперечно, найкрасивіша серед представників своєї родини, що мешкають в Україні. Її місцева популяція одна з найчисленніших у Східній Європі. Місцева флора нараховує близько 900 видів судинних рослин, з яких майже три десятки занесено до Червоної книги України та Європейського червоного списку. Уже багато років бузькі пороги є Меккою водних туристів. В урочищі Протіч розташована одна з найкращих в Європі природних трас водного слалому. Прямовисні скелі каньйону — улюблене місце змагань спортсменів-скелелазів. Дивовижно-мальовничі краєвиди приваблюють багатьох відвідувачів із різних куточків нашої країни.

2019-02-23 11:16:36
...
Стогнучий камінь.

Десятки років тому на острові, розташованому на Південному Бузі між селами Мигія та Грушівка, лежав великий камінь. Кажуть, ночами він стогнав. З часом річкова вода розмила берег, пробила протоку, і камінь зник. Та легенда збереглась... Одного погожого літнього дня зі сходу підійшов до Бугу загін військ хана Батия. Степ переливався квітами. Буйно росли степові трави. Очам завойовників відкрилась надзвичайна картина: посеред річки виднівся острів, схожий на величезний зелений букет, між кам'янистими берегами. Загін був великий. Попереду йшли кіннотники у повстяних капелюхах, з пучками стріл, що виглядали із сумок за їх плечима. За кіннотниками, розмістившись на волокушах, рухались сім'ї воїнів зі своїм скарбом та дітьми. А далі крокували полонені, оточені конвоєм. — Стоянка, — оголосив ватажок загону. — Тут будемо святкувати перемогу. Воїни, з настовбурченим чорним волоссям, давно не митими обличчями, були люті і схожі на дикунів. Спішились. Поводир зібрав ближніх: — Там святкуватимемо перемогу, — показав на мальовничий острів. — Поки караван підвезе курдюки з вином, потрібно розчистити майданчик. Невдовзі на острів переправили полонених. В поході вони були зв'язані мотузками. Тепер їх розв'язали. Бранці рубали ліс, розрубуючи колоди навпіл. Потім Батиєві вояки наказали полоненим лягти на землю, поклали на них колоди і застелили кошмами. Підійшов караван. Вино переправили на острів. Розклавши курдюки на кошмах, загін розташувався для бенкету. Полонені, втиснуті в землю, вже ніколи не піднялися. Три дні йшов бенкет. Три дні з-під настилу було чути передсмертні стогони. Потім монгольські завойовники зняли настил, викопали яму, скинули туди загиблих, а зверху поклали величезний камінь. Довгі віки йшов поголос про те, що той камінь … стогне ночами...

2019-02-23 11:07:22